Нестандартне інтерв’ю з нікопольським священником

Нестандартне інтерв’ю з нікопольським священником

- Скажіть, отче, з яких це див День хрещення Київської Русі святкується цього року двічі, людей це цікавить? Я розумію, що, скажімо, подвійне народження Ісуса викликано штучно завдяки зміні системи літосчислення та недолікам рахівників (хто на кого вчився). Хоча, як на мене, не маю нічого проти, щоб Ісус ще раз народився, і бажано в Нікополі, щоб дати прочухана місцевим фарисеям та покращити наше життя реально, а не на папері. Чому ж це навколо Дня хрещення такий підозрілий рух, виходить, один з цих днів є фальшивкою?

- Усім світом визнано, що хрещення відбулося 28 липня, це історичний факт, а те, що утнув МП, має політичне підґрунтя, не маючого нічого спільного з ідеєю об*єднання української православної церкви, скоріше навпаки. І їхня випереджаюча хода не має ні історичного, ні юридичного сенсу. - Ну, знаючи пакосну натуру Путіна, цього варто було б передбачити (чого ніяк не навчаться наші можновладці), але ж якщо вони сподівались таким чином фундаментально розколоти Україну, ситуація показала, що цього разу вони спіймали облизня, або, як казали стародавні греки, «Акєла промахнувся». А ще у українців—гречкосіїв викликають неабиякий подив обставини навколо Київської Лаври. Начебто Лавру заснували та будували українці, кадрові проблеми вирішують українські виші, життєнеобхідне забезпечення і обслугу Лаври виконують кияни і т.п., а охороняють Лавру озброєні і вільно почуваючі вовкодави в кубанках, тобто чужинці у формі країни, яка напала на нас і вбиває українців, у Лаврі правлять бал представники і прибічники Москви, а наші і вухом не ведуть. Невже не соромно перед світом за цю ганьбу?

- Історія цього феномена наступна. У 1992 році, коли Україною котилися бурхливі потоки соціальних змін, зненацька до Київ вдерся багаточисельний десант зі служників церкви з Москви і Молдови. Вони буквально вдерлися до Лаври, як якісь рейдери, і почали там встановлювати свої кадри і порядки, розмахуючи старовинними текстами і офіційними папірцями. Влада реагувала на це доволі кволо, ось так і далі повелось.

- Ну, щодо влади цілком зрозуміло — комуняки тоді ще були силою (разом з президентом), атеїсти знали, як гнобити віруючих, а до справ духовності ставились байдуже. А що стосується озброєних бодігардів, то хто їм дозволив нести тут караул?

- Ось це питання вже до наших органів правопорядку, не в сутанах же нам йти стінка на стінку і гамселити один одного для встановлення справедливості? - Я б не покладався на наші органи, котрі дозволили загарбникам хазяйнувати на нашій землі в Криму і на Донбасі, а тут ще й на Київ зазіхнули. Але ж питання залишається — чи довго ще буде тягнутись це неподобство, невже до нового потопу?

- Тут є складові і історичні, і юридичні, і дипломатичні, щоб висувати претензії і вимоги, але ж вони, на жаль, не є на часі. Є віра та надія, що Господь з часом поставить все на свої історичні місця. Можна зрозуміти дипломатичну стриманість отця в оцінках фактів, навколо так і шастають шавки Путіна, якщо скажеш щось відверто, тут же здіймуть галас на увесь світ, мовляв, бандерівсько-амеріканська церква сама знищує православ’я, а ми лише вимушені його захищати. Але ж і покладання на час дуже нагадує методику лікування хворих у країні сонця, що сходить—«Якщо болячку достатньо довго не лікувати, то цілком вірогідно, що вона пройде сама собою». Навряд ця позиція сподобається нашім людям. - Скажіть, отче, народ цікавіться, ну отримаємо ми автокефалію, і це буде справедливо, але як це вплине практично на наш сучасний стан країни — ні миру, ні війни? Вже багато людей вважає, що якщо ворог вдерся в твій дім, треба воювати будь що, не даремно в давнину говорили «Мертвые сраму не имут» та «Якщо падати в грязюку, так з доброго коня». А інші дотримуються позиції, що треба терпіти примхи «старшого брата», зцидівші зуби (за прикладом Молдавії і Грузії), мовляв, «Худой мир лучше доброй ссоры». Так яку точку зору підтримае наша церква у випадку автокефалії? - Ви не забувайте, що церква і держава несуть дещо різні функції, і по конституції, і по церковним канонам їм не варто диктувати свою волю один одному. Але ж ніхто не забороняв державі і церкві мати спільні інтереси, у даному випадку інтереси сбігаються — це єдність нації і пастви. Я вважаю, що автокефалія української православної церкви буде сприяти цій єдності, можна передбачити, що парафіяни (по рішенню громад) будуть поступово переходити до визнаної Помісної Церкви. Історія підказує, що коли така єдність здійснюється і народ дихає в унісон, ніякий ворог державу не зламає. На жаль, в Україні між народом і владою все ще існує прірва, яку старанно заповнюють і Путін, і Кирило, і інші пройдисвіти, які задля власної кишені долю народу, який їх годує і пестує, готові продати за ломаний грош.

Ну що ж, будемо спільно молитися Господу, щоби ми ще пожили в країні, незалежній як адміністративно, так і духовно.

Источник: nikopolnews.net




  • winkwinkedsmileam
    belayfeelfellowlaughing
    lollovenorecourse
    requestsadtonguewassat
    cryingwhatbullyangry
Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив